Надежда Куринная “Pejzaż” (“Пейзаж”) на слова Виславы Шимборской

В рамках закрытия Международного Фестиваля «Киевские Музыкальные Премьеры» 25 ноября 2019 года Большая студия звукозаписи Национальной Радиокомпании Украины Надежда Куринная “Pejzaż” (“Пейзаж”) на слова Виславы Шимборской При поддержке стипендиальной программы Министра Культуры и Национального Наследия Республики Польша "Gaude Polonia"-2019 Ирина Ушанёва-Рудько (сопрано) Алина Дрозд (меццо-сопрано) Валерия Тулис (сопрано) Заслуженный академический симфонический оркестр Украинского Радио Художественный руководитель и главный дирижер Владимир Шейко Звукорежиссёр Андрей Мокрицкий ****************************** “Pejzaż” Wisława Szymborska W pejzażu starego mistrza drzewa mają korzenie pod olejną farbą, ścieżka na pewno prowadzi do celu, sygnaturę z powagą zastępuje źdźbło, jest wiarygodna piąta po południu, maj delikatnie, ale stanowczo wstrzymany, więc i ja przystanęłam - ależ tak, drogi mój, to ja jestem ta niewiasta pod jesionem. Przyjrzyj się, jak daleko odeszłam od ciebie, jaki mam biały czepek i żółtą spódnicę, jak mocno trzymam koszyk, żeby nie wypaść z obrazu, jak paraduję sobie w cudzym losie i odpoczywam od żywych tajemnic. Choćbyś zawołał, nie usłyszę, a choćbym usłyszała, nie odwrócę się, a choćbym i zrobiła ten niemożliwy ruch, twoja twarz wyda mi się obca. Znam świat w promieniu sześciu mil. Znam zioła i zaklęcia na wszystkie boleści. Bóg jeszcze patrzy w czubek mojej głowy. Modlę się jeszcze o nienagłą śmierć. Wojna jest karą a pokój nagrodą Zawstydzające sny pochodzą od szatana. Mam oczywistą duszę jak śliwka ma pestkę. Nie znam zabawy w serce. Nie znam nagości ojca moich dzieci. Nie podejrzewam Pieśni nad pieśniami o pokrętny zawiły brudnopis. To, co pragnę powiedzieć, jest w gotowych zdaniach. Nie używam rozpaczy, bo to rzecz nie moja, a tylko powierzona mi na przechowanie. Choćbyś zabiegł mi drogę, Choćbyś zajrzał w oczy, minę Cię samym skrajem przepaści cieńszej niż włos. Na prawo jest mój dom, który znam dookoła razem z jego schodkami i wejściem do środka, gdzie dzieją się historie nie namalowane: kot skacze na ławę, słońce pada na cynowy dzban, za stołem siedzi kościsty mężczyzna i reperuje zegar ******************************** Пейзаж Віслава Шимборська У пейзажі старого майстра коріння дерев під олійною фарбою, стежка, безумовно, веде до мети, автограф гідно заступає стеблинка, напевно, це п'ята пополудні, травень делікатно, але рішуче зупинений, тому і я зупинилася - але ж так, мій дорогий, це я, ця жінка під ясеном. Подивися, як далеко я відійшла від тебе, який маю білий чепчик і жовту спідницю, як міцно тримаюся за кошик, щоб не випасти з картини, як господарюю в чужій долі і відпочиваю від живих таємниць. Хоч би ти покликав, не почую, а хоч би й почула, не озирнуся, а хоч би й зробила той неможливий рух, твоє обличчя здасться мені чужим. Знаю світ на шість миль довкола. Знаю зела і закляття від усіх хвороб. Бог ще дивиться мені у потилицю. Ще молюся, щоб уберіг мене від наглої смерти. Війна - то кара, а мир - нагорода. Безсоромні сни походять від сатани. Маю душу, як слива має кісточку. Не знаю веселости в серці. Не знаю наготи батька моїх дітей. Не підозрюю, що "Пісня над піснями" може бути покресленим брудним чорновиком. Те, що прагну сказати, є у готових реченнях. Не користуюся розпачем, бо це не моя власність, а тільки віддана мені для зберігання. Хоч би ти перебіг мені дорогу, хоч би зазирнув мені в очі, обмину тебе краєчком провалля тоншим за волосину. Праворуч мій дім, котрий добре знаю разом з його сходами і вхідними дверима, де діються історії не намальовані: кіт стрибає на лаву, сонце освітлює олов'яний дзбан, за столом сидить кістлявий чоловік і ремонує годинник.