Коли берешся гріти чиїсь долоні, Дізнайся спершу, чому ж вони холодні. І якщо раптом чуєш/тобі здається, Що холод той іде від самого серця, Що серце те — воно в крижанім полоні — Тоді його і треба зігріть в долонях. Повір, воно розтане, воно розквітне, Без льоду стане серце таким тендітним, З таким буває страшно у буднях жити, Тому його вкривають морозні квіти. Такі серця рятувать, зігрівать потрібно, Такі серця — вони до скарбів подібні, Такі серця палатимуть, наче Сонце, Їх відблиск знайдеш в синові, знайдеш в доньці. © Сафі Байс, 2018 Більше моїх віршів знайдете тут:
Романи й оповідання читайте на Букнет:
