«Носитися, мов Зе по пеклі» - що йому так припекло і чиї завдання поспіхом відпрацьовує?

Нашому «найвеличнішому лідору сучасності» ніби терпентиною одне місце замастили, так став гонити по Європі. Рамштайн перенесли через ураган у США, а йому таки підгоряє. І точно не обороноздатність та підтримка України. Не вичекавши тих пару тижнів, рвонув у якийсь ошалілий вояж за маршрутом, що аж надто нагадує латинську літеру «Z» - знаєте її огидний зміст для України. На одному відкритому форумі таки обмовився, через що аж такий поспіх – дехто дав йому дедлайн до листопада. Чи щось насправді наступного місяця станеться, чи сусідський амбал укотре кине нашого Вовочку, спрогнозувати неможливо. Але часу, щоб полагодити власні проблеми із союзниками, аби ті не виставили йому жорстких політичних рахунків, а ще влаштувати імітацію для українців, що це ніби «під тиском Заходу», йому дали зовсім мало. От і завертівся, як білка у рашистському колесі… Я, на відміну від багатьох колег, не вигадую, ніби в мене є якісь серйозні інсайди на Банковій. Бо тут інформацію треба шукати не в Києві, а в москві. А там ніхто з нас інформації не отримує. Я просто аналізую те, що бачу, й те, що представники цієї влади умисно або ж по тупості зливають назовні. У мене вийшла певна версія, якою я можу пояснити і те, що відбувається в ці дні, й те, що може нас очікувати в близькому майбутньому. А може й не очікувати… Бо, перефразовуючи албанську приповідку (наш Зе зустрічався з прем’єром Албанії – може той йому підказав): довіритися путіну – це те саме, що поцілувати скаженого собаку. У будь-якому разі пропоную вам свій аналіз подій.