«Рудана» патріотична пісня (AI clip)

Патріотичну пісню «Рудана» створено за допомогою штучного інтелекту. Музику згенеровано за допомогою програми
, відео за допомогою –
, а скомбіновано аудіо- та відеоматеріали за допомогою –
Сама пісня присвячена найдавнішій легенді Криворіжжя (
Легенда про Рудану Все-таки притчею, що передувала появі всіх інших легенд про Кривий Ріг, запорізьких козаків Криворіжжя, славних рудокопів і шляхетних промисловців була легенда про дівчину Рудану. У сиву давнину завітало в ці краї велике та могутнє плем'я. Сподобалися людям зелені луки, багаті на рибу річки, безкраї степи. Добре зажило плем'я. Забулися тривалі голодні мандри. Люди сіяли хліб і дякували за нього богам. Так тривало роками. Ніщо не віщувало біди. Річки, як і раніше, кишили рибою, у степу вистачало трави, якою годували худобу. Але прогнівилось на людей Сонце. Посушливими були того року весна та літо. Згорів урожай та посохли трави. Єдина надія залишалася у племені – полювання та риболовля. Так і прожили до нової весни. А тоді знову з надією кинули у землю зерно. Але під палаючим сонцем зів’яли сходи, а трави посохли на корені. Почали залишати ці місця звірі, а риба залягла на дні. Над людьми нависла загроза голодної смерті. Довго думали старійшини та вирішили залишити назавжди ці місця, шукати щасливої долі деінде. А коли плем'я вже зібралося в дорогу, вийшов найстаріший і сказав, що ми прогнівили богів і за це вони послали нам покарання. А щоб наші поля знову почали родити, щоб вистачало всім вологи та не таким палким було сонце, найщасливіша та найкрасивіша молода пара з нашого племені має віддати себе в жертву богам. Я кажу так, як сказали мені сьогодні боги. Коли старійшина перестав говорити, з натовпу вийшла струнка й кароока степовичка. Всі одразу впізнали в ній першу красуню їхнього племені на ім'я Рудана. Слідом вийшов її красень-чоловік. Побралися вони лише недавно. Вони попрямували до скелі, місце, куди плем'я завжди приносило подарунки своїм богам. Хтось із племені ще намагався їх зупинити. Люди звали: «Зупинись, Рудано! Ви ще зовсім молоді, вам жити та жити на цьому світі! Зупиніться, ми ще знайдемо нові та найкращі землі...» Але Рудана нікого не чула. Вона йшла далі, сповнена гордості, переконана у правоті свого рішення. «Хлопець!» – не переставали волати навздогін люди – «Зупинися! Ти такий молодий! Наше плем'я ніколи не приносило в жертву богам людські життя.» На мить у юнацькому серці виник сумнів, і він уповільнив крок. Але Рудана вже піднялася на вершину скелі, що нависла над річкою. Ось вона змахнула рукою: «Прощайте, люди!..» І стрибнула у хвилі. Тієї ж миті порив бурі сколихнув усе навколо. Нерухомо застигли люди, які були вражені подвигом кароокої красуні. Хлопець кинувся до вершини. Він хотів побачити внизу місце, куди стрибнула його кохана, але перед його очима була лише темна безодня, в якій вирували страшні хвилі. І тоді, не розмірковуючи, він стрибнув за Руданою. Ще сильніша буря охопила скелю, річку та все, що було навколо цього місця. Стихія не стихала два дні та дві ночі поспіль. У небі неодноразово гуляли блискавки, ніби хотіли нарешті розігнати темні сили, які так довго нависали над нещасним племенем. А коли настав довгоочікуваний спокій і засяяло сонце, то нічого довкола не можна було впізнати. Зеленіли трави, ожили на полях сходи, навіть жайворонок, якого тут давно вже ніхто не чув, вигравав у небесній синяві свою пісню. А кров Рудани потрапила у надра Землі. Вона перетворилася на залізну руду, зберігаючи червонуватий відтінок. Глибоко схована ця руда під землею. Помітно ближче до поверхні, над червоною рудою лежать синя, бідніша руда. Старі люди кажуть, що це тіло юнака прикриває собою мужню красуню Рудану.