«Рідним сказали, що мені викололи очі». Дмитро Мосейчук — про 25 місяців у неволі РФ

00:00 — «Там хлопці в такому стані, що мені б не піднялася рука штовхнути, а не вдарити. Це — кістки і шкіра». 01:01 — Пішов у військкомат з братом і кумом. Як Дмитро Мосейчук вступив до лав 63 окремої механізованої бригади. 02:08 — «Противник пішов з двох боків». Історія про перше завдання Дмитра Мосейчука. 03:46 — «У нас всі спостережні пункти були перед піхотою». 04:13 — «Приїжджають «специ» і літають з тилу, а ви йдете літати вперед?» 05:36 — Як під час звільнення Херсонщини цивільні допомагали українським військовим виявляти ворогів. 08:28 — «Найкращі емоції — це емоції людей, коли ти заходиш у звільнений населений пункт». 08:51 — «Прийшла команда: хлопці, пакуємо речі, виїжджаємо на Бахмут». 09:49 — Як Дмитро Мосейчук отримав поранення. 11:09 — «Зціплюю зуби і повзу в наш бік». 13:25 — «Побачив, що вони колом стоять з дулом і зрозумів, що приповз». Про те, як потрапив у полон. 14:44 — Кримчанин сказав «Слава Україні!» і дав тарілку борщу. 16:28 — Переламана кістка, куля всередині і зшитий ніс. Як лікували бійця у медзакладі окупованого міста. 18:06 — «У двох “азовців” гнили ноги». Зустріч з іншими українськими полоненими у Криму. 19:24 — «До 12 годин це все займало: побиття, стрижка, шокер». Як відбувалася «прийомка» у СІЗО №2 міста Камишин. 20:55 — «Над тобою висить камера. Будь-які зайві рухи — тебе виводять і б'ють». 21:26 — «Їхнє основне завдання — зробити з нас людей, які не зможуть тримати зброю». 22:23 — «Воші лазять по тобі, й ти не можеш нічого з цим зробити». 23:30 — «Якимось чином на них тиснуть, щоб покращувалися умови». 25:00 — Після приїзду «Червоного хреста» дали одну книжку на камеру — Джека Лондона. 25:43 — «Ми лише чули в коридорі шокер, і у нас пітніли долоні». 26:43 — «Кладуть тебе до дверей «зірочкою», і хто хоче, чим хоче б’є». 28:28 — Не міг вилізти на ліжко. «Я знав хлопців, які не витримували». 29:00 — «Якби не сім'я, напевно, я би здався». 29:44 — «Коли вони «звіріли», ми розуміли, що щось відбувається в Україні». 31:18 — Історія про товариша й посилку. 32:09 — «Надія була, що це — обмін, але кожен з нас розумів, що це може бути й етап». 33:10 — «Нам роздали прапори і жовто-блакитні браслетики. Більше не треба було нічого». Про емоції від повернення в Україну. 34:29 — «Їли цукор і «балділи» від цього». 35:07 — «Коли потрапив у лікарню — вже організм розслабився, то ходив, як старий дідо». 35:40 — «Звірство, яке я пережив на собі — я не міг повірити, що таке може бути в XXI столітті». 36:45 — «За мене сеструха воювала серйозно. Я в ній не сумнівався». Instagram:   / suspilne.ivano_frankivsk   Telegram:
Долучайтеся до спільноти у Viber:
Політика взаємодії з аудиторією на цифрових платформах АТ "НСТУ":