Хз, хто там як, але із дитинства я не любила грати в ігри по типу "доньки-матері" і брати участь у подібних авантюрах з імітацією дорослого життя, оскільки на жаль, чи на щастя, бути дорослою ніколи не прагнула. Завжди розуміла, що це якось зовсім не круто й іноді навіть посеред головного ковра у садочку ставала й проводила одногрупникам лекції на тему того, чому гратися динозаврами й кубиками набагато краще, ніж прикидатися "мамками" і "папками", але мене чомусь ніхто не слухав. Але моя філософія мене не врятувала і як би не хотілося подалі відтягнути цей момент - час прийшов. Він приніс з собою лише тривогу, яка щоранку наступає мені на п'яти. Так, я розумію, що ми тут тимчасові, усвідомлюю свою смертність і мене не так лякає сам цей факт, як усвідомлення того, що деякі можливості у мене просто без жодних причин хоче відібрати саме суспільство. Є речі, які фізично я здатна буду робити ще протягом усьоооого свого життя (або до тих пір, поки здоров'я не скаже мені "адьйос"), але з точки зору адекватності - вони стоять за межею допустимого для переважної частини суспільства. Мова йде про так звані рамки й стереотипи, помістити в чкі мене з усіх сил намагалися з раннього дитинства. Вас мабуть... Також? Що ж, як на мене, про це варто поговорити, бажаю усім приємного перегляду:) Моя інста: / mivoyka ТГ канал: ТГ чат: #українською #психологія #треш
