В. Гливацький. Обробка української народної пісні "Чорна рілля ізорана" Пісня козаччини галицького походження (за М. Максимовичем), що складена у часи жорстоких боїв за волю, правду й долю близько XVII століття, коли козаки боролися з турками. Як казав І. Франко у монографії "Студії над українськими народними піснями": «коштовна пам’ятка народної творчості». «Національно трагічний образ ізораної чорної ріллі (художній натяк на те, що в неї мають посіяти зерно), “поколоної” кулями, зволоченої білим тілом (символ молодості, сили, снаги) і кровію сполощеної, відкривається історіософська візія України, яка, втрачаючи своїх найкращих мужів, губилася в часі: у мирні часи надолужувала втрачене, а потім знову захищала і виборювала збудоване.» (Ткаченко А. І.) «Як жахлива вість про смерть когось близького, знайомого та забутого, лине до нас отся пісня з давно забутої старовини. Мимоволі здригається серце та стискається з болем, а уста шепчуть: “Вічная пам’ять!”» – І. Франко. Текст пісні зазнавав значних трансформацій у XIX, XX століттях. Стала широковідомою наприкінці 70, початку 80-х років з виходом фільму Бориса Івченка "Пропала грамота" (за М. Гоголем), де виконувалась як саундтрек до кінофільму. Виконавці: Вокальне тріо у складі: Ярослав Йотка - соло, тенор; Анастасія Люлько - сопрано; Дмитро Бутрей - бас; Яна Ікальчик - фортепіано; Анна Бойко - бандура; Володимир Гливацький - контрабас. Відеозапис - Денис Коваль.
