Про «закон один для всіх» і тих, у кого кров голуба й кості біліші в країні викривлених дзеркал…

Не лягла на душу якась конкретна тема, особливо те, що «мудре, добре, вічне»… То я сьогодні трошки відволічу вас до іншого – злого і мерзенного. До того, чого під час війни, здавалося б не могло бути. Це коли зло, відчуваючи свою дику безкарність, аж випирається назовні. Коли владні негідники не те, що не приховують свої злочини, а ще й умисно їх демонструють, як і мільярди награбованого або помешкання в Дубаї, бо знають уже наперед, що питань до них не виникне. Вони ж не патріоти й не захисники України, за що їх судити й садити. За лояльність до влади й працю для Банкової одних здорових бугаїв відмазують від армії, коли здоровими наказано визнавати цілковитих інвалідів. Тим, хто тупо попався, та ще й так невдало, що не карати проблемно, дають час і змогу втекти з країни, а потім «принципово» починають судити. Не щастить хіба тим, хто забули «хто кісточку в будку кидає» і гавкнули на хазяїна. Так уже рік у сізо відзначив Дубінський – не ліпший і не гірший від усіх решти слуг. Те саме може, якщо вчасно не відкупиться, очікувати й на ватного Євгенія Шевченка. Обом безкарно сходило з рук абсолютно все, доки один під владу не копнув, а другий самому Зе погрожувати не взявся. Отут «справедливість» їх і наздогнала. Саме про цю країну викривлених дзеркал сьогоднішній сюжет… А поки дякую за ваші перегляди, запрошую підписуватися на мої канали в ютюб і телеграм та прошу про поширення, рекомендації, коментарі і вподобайки.