А в полі могила з вітром говорила: «Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла! Щоб я не чорніла, щоб я не марніла, Щоб по мені трава росла, росла й зеленіла!» А у степу річка, через річку кладка… Не покидай, козаченьку, рідненького батька! А якщо й покинеш, сам марно загинеш – Річенькою бистренькою за Дунай запливеш!
