10 років || kryzhana || Ukrainian Post-Punk || Darkwave (Official Audio)

ТЕКСТ ПІСНІ: Десятий сніг. Він йде не з неба, А падає в моїй душі. Мені нічого більше не треба, Лиш дотик теплої руки. Я у натовпі бачу твої руки, І озираюсь на знайомий сміх. Та кожен раз – це просто звуки, Пустий міраж голосів живих. Я купую квитки, що ведуть в нікуди, В міста, де назви стерті назавжди. І в кожнім домі, де сміються люди – Я бачу місця, в яких ніколи не буду. Мамо... ти чуєш мій голос крізь вітер? Я досі шукаю стежинку знайому. Та наші сліди всі заметені снігом, Я вже десять років сумую за домом. І сонце бліде, та повітря солоне, І я – пуста тінь, що блукає сама. Мамо... я так хочу додому. Але в домі моїм – вічна зима. Я пам’ятаю, як горіло світло У вікні, що чекало вечорами. Його розбили з льоду ікла, І сніг забився під віконні рами. Я бачила у сні, як попіл білий Вкриває наші квіти під вікном. І я кричала так, що стіни тремтіли, Наші троянди під снігом горіли. Мамо... ти чуєш мій голос крізь вітер? Я досі шукаю стежинку знайому. Та наші сліди всі заметені снігом, Я вже десять років сумую за домом. І сонце бліде, та повітря солоне, І я – пуста тінь, що блукає сама. Мамо... я так хочу додому. Але в домі моїм – вічна зима. Я вивчила напам’ять всі маршрути, Що віддаляють, а не ведуть до тебе. І я боюся, що колись забуду Твій голос, мамо. Це прокляте небо. Іноді, в тиші, коли зовсім сама, Я прикладаю палець до холодного скла. І уявляю, що ти десь там, мамо, І що ти довго на мене чекала. Цей сніг – це не вода, це біла сталь. Він пахне порохом, брехнею і війною. І кожна сніжинка – це маленька деталь Стіни, що виросла між мною й тобою. Та я проб’ю її. Не кулаками. А тихим шепотом ім’я твого, мамо… Мамо... ти чуєш мій голос крізь вітер? Я досі шукаю стежинку знайому. Та наші сліди всі заметені снігом, Я вже десять років сумую за домом. І сонце бліде, та повітря солоне, І я – пуста тінь, що блукає сама. Мамо... я так хочу додому. Але в домі моїм – вічна зима.