Я - манекен з пластмаси, І мої мертві очі Не дивляться нікуди - Вони зроблені зі скла. Я майже, як людина За грубим склом вітрини, Але під модним костюмом Моє холодне тіло. Посеред магазину Стою і приміряю різні маски: То мудрі i веселі, То бідні і нещасні. А я хотів би жити, Я зміг би полюбити, Поміняйтеся зі мною, Хто змучився від свої ролі. Одягніть на мене шкіру, Пришийте мені серце, Я дуже хочу жити, Я не можу бути мертвим. Я - манекен з пластмаси - Дурна пап'є машина, Ненатуральним сміхом, Криве моє лице. Є люди - манекени, Є манекени, як люди. Хто знає: кому більше Від Бога треба тепла?
