Дуб, який зрісся з вільхою. Софіїн стовп 1833 р..Мошногір'я. Історія села Будище (Черкаська обл.)

Привіт, друзі Як і обіцяв, сьогодні буде село Будище, Софіїн стовп та пам’ятка природи – дуб, який зрісся з вільхою корінням та ростуть разом вже більше 70 років. Під'їжджаючи до Мошногір'я, там де траса Черкаси - Канів перетинає невелику р.Ірдинку, з боку старої, нині не чинноЇ автодороги, можна побачити дивовижне дерево - дуб зрісся з вільхою. Нерозлучні дерева почуваються добре, вже відсвяткували «платиновЕ весілля» (понад 70 років). З 1970 року цього витвору природи присвоєно статус ботанічної пам'ятки місцевого значення. Близько дерева організовано місце відпочинку для подорожніх, яке сприяє ознайомленню людей з пам'яткою природи. За легендою, на цьому місці, де практично з одного кореня росте вільха та дуб, зупинилися закохані козак та його наречена. Вони тікали від татарів і, аби не потрапити у ворожий полон, скам’яніли тут навіки. Тепер це Чудо Черкащини - симбіоз вільхи чорної та дуба звичайного досягає висоти 30 метрів. Сюди часто приїжджають весільні пари, адже дерево вважається символом любові. На думку лісників, поєднання дерев відбулося наступним чином — після проростання молодого дуба під його коріння потрапила насінина вільхи. Коли вона проросла, кора дерев поступово стерлася та з часом стовбури зрослися між собою. Проїхавши далі можна потрапити то Мошногірського парку і побачити графську дорогу і Софіїін стовп. Біля села простягнувся Мошногірський кряж. Власником цього угіддя раніше був граф Михайло Семенович Воронцов. Він перший подивився на цю місцевість оком справжнього господаря. Склав плани маєтку, проклав магістральні дороги, болота висушив і перетворив на пасовища. Граф полюбляв англійські парки, почав закладати й собі такий. Для відвідувачів передбачили легкі кабріолети, в які запрягали двох маленьких англійських коників. Тварин навчали їздити по схилах. Якщо придивитися, й досі видно кущі та дерева, посаджені в певному порядку. А ще стоїть Софіїн стовп. Його назвали на честь доньки графа. За легендою, його поставили на місці, де розбилася карета з нею. На горі стояла п’ятикутна Башта Святослава. Після полювання сюди з’їжджалися господарі з гостями на відпочинок. У ясну погоду з оглядового майданчика було видно Канів, Полтаву й київські церкви. За палацом стояли гармати, які взяли при штурмі Варни. Під час війни усі ці пам’ятники було зруйновано. Залишився лише Софіїн стовп. Село Будище Будищенська сільська рада об’єднує чотири села: Будище, Лозівок, Єлизаветівка, Новоселівка, які географічно знаходяться на берегах річок Дніпра та Вільшанки та огорнуті Мошногірськими лісами. День села в с.Будище святкується 9 жовтня. Територія села заселена дуже здавна, про що свідчать численні археологічні знахідки: близько села Лозівка виявлені три поселення епохи пізньої бронзи — (тисяча років до н. е.), уламки кераміки скіфської пори (6 ст.дон. е.),поселення Черняховської культури (2 ст. н. е.) Перша письмова згадка про село Будище відноситься до 1036 року. Тоді селом володів князь Мстислав, брат київського князя Ярослава. Назва села походить від «буд, що їх споруджували жителі, добуваючи з дерева дьоготь, смолу». В самому ж селі Будище існує своя легенда щодо назви села. Мовляв, копав селянин землянку край дороги. Перехожі запитували: «Невже тут буде хтось жити, в цих зарослях і болотах?», а селянин відповідає: «Буде ще». Спочатку село належало Дмитру Вишневецькому, пізніше його дочка Урмуля вийшла заміж за польсько-литовського магната Радзивіла. Потім землі перейшли до Мопавського, який продав ці землі Любомирському. Останній проміняв ці території графу Потьомкіну, який за це віддав маєток у Литві. Граф Потьомкін заповідав села мошнівського куща племінниці пані Енгельгард-Браніцькій. Пані Олександра Енгельгард подарувала маєток дочці Єлизаветі, яка пізніше вийшла заміж за князя Воронцова. 1853 року село мало 119 дворів, у яких проживало 674 особи. Після смерті князя Воронцова у 1856 році землі дістались поміщиці Катерині Балашевій, яка була останньою господаркою села. Нині у Будищі мешкає більше 1800 осіб.