Ліжники і гуні: як гуцули створюють тепло, що передається поколіннями | Жива спадщина

У світі, де все стає штучним, гуцули досі тчуть справжнє — руками, з овечої вовни, як робили їхні предки. Так зʼявляються ковдри, які називають ліжниками, та верхній одяг — ґуні. Раніше останні захищали вівчарів на полонинах від вітру та звірів. І разом з ліжниками були оберегами, які супроводжували гуцулів на весіллях, похоронах та родинах. Сьогодні вони без ритуальних значень, але мають духовну цінність, бо є продовженням справи предків та культурною унікальністю. Руслана Гончарук родом з Яворова на Івано-Франківщині — центру ліжникарства. Бабуся та дідусь навчили її створювати ліжники та ґуні у пʼять років. Щоправда, коли Руслана пішла до школи, у СРСР пропагували російське. А пізніше жінка обрала іншу професію — музичну. Тепер ткацтво — її головна справа. Для неї це не тільки робота, коли вона відтворює традиційні вироби, а і мистецтво, коли створює власні. Ґуні Руслани одягають письменниці, співачки та актори, а ліжники презентують на виставках у кількох країнах. Як створює та чому повернулась до справи предків — у спецпроєкті "Жива спадщина". 00:40 - Яворів — центр ліжникарства 01:40 - як створюють ліжники: від стрижки овець до ткання на верстаті 08:36 - як створює авторський ліжник 09:45 - як у радянській школі, де пропагували російське, вдалось зберегти гуцульське 11:10 - яку цінність мають ліжники та ґуні 12:20 - про старовинну техніку 12:59 - ліжник купається у валилі для кращої якості 14:45 - чому треба сушити ліжники 16:33 - про ґуні: як носили колись та стилізують зараз 18:40 - чому оберігає традиції