ПОВЕРНЕННЯ ЗАГИБЛИХ ЗА ДОПОМОГОЮ НРК !

Трішки про евакуацію та пошук! Бувають моменти, коли забрати поранених хлопців майже неможливо, не кажучі вже про те як винести загиблих…, Ризики настільки не сумісні з життям, що кожний крок - це робота ФПВ, не говорячи вже про дистанційне мінування й арту… Так от цього разу вдалося зробити неможливе, бо ця дорога, не те що завалила місцями погорілою технікою і машинами ,а й ще мінами та ждунами (ФПВ які у бойовому дежурстві на дорогах та обочинах). Два хлопця які загинули в цій Покровській мʼясорубці - з найкращий синів нашої України. Гутництва Андрій Васильович,Макогончук Мирослав Володимирович. «155 ОМБР». Спроби витягти хлопців були провалені , евакуаційні команди попадали під фокус ФПВ і отримували поранення при спробах. Зі мною звʼязався командир підрозділу Олександр Афанасьєв . До речі - це офіцер до мізків кісток, Людина для якої слово - це не звук та речення , а дія. За що я йому вдячний . Бо завдяки таким хлопцям, ми ще стоїмо. Для нього забрати побратимів було справою честі. І ось ми вже накидали план дій і завдяки сумісній роботі вдалося налагодити і створити логістичний вузол руху й було вирішено задіяти НРК «ВОЛЯ». Той самий НРК. На який ми разом з вами зібрали. Так от зібравши команди логістики з обох боків , почали впроваджувати в дію. Бо кожний день, да що там… Кожна хвилина мала велике значення , при такій зміні ситуації на лінії бойового зіткнення. Усі були напружені . І ось почалось . Увімкнулася екран «НРК» , підключився прямий звʼязок з хлопцями й ми вдихнув, почали рух. Загриміло залізо траків НРК і все пішло у рух. Шансів давали не багато на цю операцію бо плотність ФПВ і крил під Покровськом зашкалює . Але ми ризикнули, бо це лише залізо!!! Тоді сказав я Сане: «А хлопці це долі і души. Знищать так знищать…. Треба робити». «Згоден! Це мої пацани й я зроблю усе ,щоб їх повернути!!!» Сказав мені тоді Саня!!! Ось десь так все і почалось. І ось ми їхали по тим місцям - які я проїхав не так давно , але зараз… Це вже зруйновані й палаючи будинки , розбиті й згорілі машини, побита воронками дорога. Більше 20 км в одну сторону , ми рухались дуже повільно 5 годин ,бо кожен рух ,міг бути останнім. Обговорювали й обʼїзд жали кожний предмет на дорозі. По дорозі вже були знищені «НРК» - які ми оминали. І ось на решті точка… Хлопці з позицій швидко вигрузили провіант та завантажили тіла ризикуючи бути поміченими та рванули в зворотньому напрямку…. Їхати стало ще важче не танчіку, а нам, бо ми вже веземо хлопців , усі напряглись та ще 5 годин нервову . Таке враження що несеш їх на собі і боїшся втратити. А як же дома їх чекають ?! Щоб повернути , бо надія згасала з кожним днем і ось завдяки хлопцям з позиції і з центру управління Сашка і його команди ми зробили це!!!! І ми зробили це завдяки Вам !!! Тим , хто збирав на НРК у мій День Народження!!!! Це для мене найважливіший подарунок , бо повернення хлопців це наша з вами місія!!! Дякуємо кожному. І ось ми вже на точці!!!! І зараз можно було висохнути і як маленькі діти зрадіти що змогли, не залишили, обʼєднались!!!! ВІЧНА ШАНА ТА ПОВАГА ВАМ ХЛОПЦІ!!! БО ВИ І Є ,НАША УКРАЇНА!!!!